Якими мають бути тексти в підручниках, аби учні їх легко сприймали й розуміли

Говорячи про підручникотворення, ми часто згадуємо, що підручник має бути написаний простою мовою. Але що це насправді означає?

«Написані простою мовою», пояснюють доцентки Криворізького державного педагогічного університету, кандидатки педагогічних наук Олена Павлик та Людмила Лисогор, – це підхід до створення тексту, коли навіть не фахівець у певній галузі може його розтлумачити.

З іншого боку, працюючи з текстом підручника, учень має виявляти читацьку грамотність – тобто здатність взаємодіяти з текстом у широкому соціокультурному контексті, тобто в ситуаціях, у яких виникає потреба в читанні.

Олена Павлик та Людмила Лисогор розкрили особливості читацького сприйняття учнів різного віку, а також дали рекомендації, на що в підручнику варто звертати увагу, аби він став дієвим інструментом навчання.

ПЕРЕДУМОВИ СПРИЙНЯТТЯ ТЕКСТУ ТА ЗАПАМ’ЯТОВУВАННЯ

Для ефективного читання та виконання завдання читач мусить мати певний набір якостей. PISA, міжнародне дослідження якості освіти, основними серед них називає мотивацію, попередні знання з предмета читання, особистий досвід та інші когнітивні вміння. Усе це називається психологічним підґрунтям читання.

Мотивація до читання – один із ключових чинників, який впливає на запам’ятовування і тривалість утримання інформації. Тому мотиваційні елементи (так звані мотиваційні гачки) мають бути в тексті (завдання до тексту, добірка цікавих фактів тощо, – ред.).

Попередні знання – це логіка розкриття будь-якої поняттєвої системи всіх галузей знань. Тому вони є базисом, який дасть можливість дитині швидше розуміти текст і нові поняття.

На розуміння тексту також впливають фізичний стан учня на момент читання – показники зору, настрій, самопочуття, а також зацікавлення та рівень навички читання. Проте на це впливають і зовнішні чинники – формат та кількість текстів, складність мови тощо.

Під читабельністю тексту розуміємо, наскільки учень відчуває труднощі під час декодування тексту й наскільки глибоко розуміє зміст інформації.

Державна експертиза підручників передбачає перевірку вікової відповідності учнівським потребам та зрозумілості тексту, але водночас немає критеріїв визначення складності тексту та його відповідності читацьким можливостям учнів. До прикладу, текст може бути зрозумілим, але водночас таким складним, що для розуміння потрібно перечитати кілька разів.

Натомість від лінгвістичної складності тексту залежить не тільки якість навчання дитини, але і якість викладання предмета педагогом. Сьогодні ми бачимо елементи оцінювання складності тексту в науково-педагогічній експертизі майбутніх навчальних видань. Тоді як у європейській практиці оцінювання складності мови підручників – обов’язкове.

ПРАВИЛА ВВЕДЕННЯ ТЕРМІНІВ

Лінгвістична складність тексту розраховується за низкою кількісних та якісних показників, а також обов’язково враховується рівень підготовки читача.

Лінгвістична й інформаційна (або когнітивна) складники тексту – це частини лінгвістичної складності.

Лінгвістичний складник – це об’єктивна величина, що визначається читабельністю тексту, абстрактністю, наративністю, зв’язністю та лексичним багатоманіттям.

Інформаційний складник тексту визначається чіткістю розвитку та взаємопов’язаності поняттєвої системи, співвідношенням абстрактних та конкретних понять. Підручник має бути не переобтяжений поняттями та термінологією, зберігати гармонію між абстрактними та конкретними поняттями. Треба обов’язково пам’ятати і про вікові особливості учнів, адже, наприклад, учні початкової школи ще не готові сприймати абстрактну інформацію.

Зміст тексту підручників має поступово розкривати поняття (від найпростішого до більш складних), мати чітку структуру та залучати додаткові інструменти (насамперед, візуалізацію) для пояснення понять та їхньої взаємодії.

Деякі дослідження читацького сприйняття, кажуть експертки, доводять, що один термін у навчальній літературі варто давати з кількома поясненнями з використанням різних інструментів візуалізації, показувати його з різних поглядів. Має бути не менше двох зображень для пояснення кожного терміну.

Інформаційна складність оцінюється на основі психолінгвістичних можливостей читача:

• обсяг оперативної пам’яті: як протягом уроку дитина буде використовувати здобуту інформацію і як буде її відпрацьовувати одразу після отримання;
• довготривала пам’ять: забезпечення довготривалого зберігання інформації з можливістю її відтворення через певний час;
• увага;
• особистісний досвід: знання про довколишній світ та зв’язки в ньому, досвід вирішення життєвих ситуацій;
• рівень мотивації;
• обсяг словникового запасу;
• рівень володіння мовою;
• стартовий рівень обізнаності з предметом, що вивчається.

ІНДЕКСИ ЧИТАБЕЛЬНОСТІ ТЕКСТІВ

Читабельність текстів визначається за допомогою різноманітних індексів читабельності (показників складності сприйняття або доступності текстів), тобто математичних формул, за якими вираховують оцінки складності читання та розуміння окремих текстів. Як правило, для створення таких формул враховуються достатньо прості показники – кількість слів, літер, складів тощо.

Читабельність може бути лінгвістичною та друкарською. Друкарська читабельність визначається шрифтами, якістю друку та паперу, кольорами, контрастністю тощо.

Натомість лінгвістична читабельність залежить від кількості літер у словах, а слів у реченнях (рівень агрегації одиниць мови). Тобто чим більше елементів містить певний об’єкт, тим складніше читачу визначити зв’язки між елементами. Тому, аналізуючи підручник на читабельність, варто звертати увагу на довжину слів, речень, переобтяженість речень зайвими словами.

Наприклад, для дітей 6–7 років оптимальна довжина речення – 6–7 слів, для 8–14 років цей показник – 10–15 слів. Тож коли речення в підручнику складається з 30 слів (є такі непоодинокі випадки, кажуть фахівчині), це суттєво впливає на здатність дитини зрозуміти та запам’ятати інформацію.

Потрібно звертати увагу й на лексичне наповнення тексту: чи складається він зі слів, що знайомі та зрозумілі дитині відповідного віку.

Довжина слова також має значення: коли ми обираємо слово із синонімічного ряду, варто пам’ятати, що найбільш коротке буде і зрозумілішим, і найбільш уживаним. За результатами досліджень, на які спираються експертки, слова, що мають понад три склади, оперативна пам’ять утримує менше, а отже – вони не переходять у довготривалу.

Експерти застерігають, що:

• чим довше слово, тим нижче ступінь його зрозумілості для учня;
• чим довші речення та слова в них, тим важче читати текст;
• чіткість та зрозумілість формулювань забезпечують саме короткі речення.

Найбільш пошириним сьогодні є індекс читабельності Флеша-Кінкейда. Аби отримати правильний результат, для аналізу беруть тексти обсягом не менше 100 слів. Індекс має модифікації, розрахунки є і для слов’янських мов.

Індекс Флеша-Кінкейда розраховується за формулою:

FKG mod SIS= 0,36×ASL + 5,76 ×ASW – 11,97

• ASL – середня довжина речень (середня кількість слів у реченні = кількість слів /
• кількість речень);
• ASW – середня кількість складів у слові (кількість складів, поділена на кількість слів).

У результаті ми отримуємо показник від 0 до 100 одиниць:

• 70–80 балів свідчать про легкодоступність тексту й високий рівень засвоєння для учнів (якщо йдеться про підручники та навчальні видання);
• 60–65 балів – середня доступність тексту, характерна для масмедіа;
• 50–55 балів – рівень ділових текстів та професійних видань, а також якісної художньої літератури;
• менше 30 – це складні наукові тексти.

Ще один індекс – показник лексичного різноманіття (TTR). Він розраховується як співвідношення унікальних лексичних конструкцій (до прикладу, слово “книжка” кілька разів у різних формах вважатиметься однієї унікальною лексичною конструкцією) до загальної кількості слів у тексті. Показник коливається в межах від 0 до 1, і чим він вищий, тим багатший лексичний склад тексту. Проте це вимагає й від читача більш широкого знання слів та їхніх значень, тобто кращих попереднього досвіду навчання та навички читання.

Варто також пам’ятати, що особливість дитячого сприйняття – конкретність мислення, оскільки абстрактні поняття для них (особливо молодшого віку) відірвані від реальності. Тому потрібно слідкувати ще й за тим, щоби зниження лексичного багатоманіття (за потреби підготовки підручника для відповідного віку) не призводило до збільшення натомість абстрактності тексту.

НА ЩО ЗВЕРТАТИ УВАГУ ПІД ЧАС ВИБОРУ ПІДРУЧНИКА (ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Отже, щоби тексти відповідали освітнім завданням, віковим особливостям школярів, а також були читабельними та ефективно сприймалися, важливо дотримуватися таких правил:

• надавати перевагу частотній лексиці: чим частіше використовується слово чи поняття, тим швидше воно перейде з короткочасної до довготривалої пам’яті. Варто повторювати слова в різних контекстах – наприклад, у тексті, завданні до нього, груповій роботі тощо, а також – у наступних параграфах підручника;
• обмежувати кількість термінів (нових понять) на одній сторінці. Згідно з дослідженнями, дитина до 5–6 класів може осягнути до 2 500 нових термінів упродовж навчального року, тоді як деякі нинішні підручники містять аж до 6000 таких понять;
• вживати власні назви та конкретику, що пояснює чи називає поняття. Так формується критичне та образне мислення, і це дає змогу дитині швидше оперувати поняттями. Тут також доцільно вдаватися й до аналогій, щоби перевести абстрактні поняття на рівень конкретики, а отже – компетентностей;
• прагнути до оптимальної довжини речень (нагадаємо: для дітей 6–7 років – 6–7 слів, для 8–14 років – 10–15 слів);
• серед синонімів надавати перевагу коротшим;
• але й уникати вживання надто коротких речень одне за одним, адже дитина має здобути досвід багатства та різноманіття мовних структур. Тут також є нюанс: складні речення сприймаються краще, ніж штучно спрощені, що відображає природну логіку мислення людини.

Цей матеріал було підготовлено для проєкту «Навчаємось разом» і оприлюднено на порталі НУШ за підсумками Осінньої школи творців сучасних освітніх матеріалів від проєкту «Навчаємось разом» + проєкту ЄС наприкінці 2021 року.

Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Міністерства закордонних справ Фінляндії. Висловлені тут погляди не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Міністерства закордонних справ Фінляндії.